ЗМІН ПОТРЕБУЮТЬ НАШІ СЕРЦЯ !
Щоразу перед черговими та позачерговими виборами майбутні депутати ВРУ натхненно переконували народ, що саме вони рішуче налаштовані на те, щоб зробити соціальну політику держави справедливою та відчутною для кожного співвітчизника. До співвітчизників, звичайно ж, належить і соціальна категорія населення – людям з інвалідністю загального захворювання, без згадування якої не обходиться жодна передвиборча кампанія будь-якого рівня.
Ратифікація Верховною Радою Конвенції про права людей з інвалідністю, що дала зелене світло всім мислячим людям з інвалідністю, на повний голос заявити про те, що. соціальна політика в Україні по відношенню до людей з інвалідністю з дитинства, людей з інвалідністю 1 та 2 грн загального захворювання вже довгі роки є несправедливою, неефективною та непродуманою.
Якщо людина дуже хоче жити – медицина безсила, тому що саме в цьому випадку спрацьовує популярне гасло: «Допоможи собі сама».
Важко уявити, що в цивілізованих європейських країнах активне суспільне життя в одних пенсіонерів тільки починається, в інших з’являється реальна можливість побачити світ. Та й людщи з інвалідністю у цих країнах почуваються цілком комфортно.
Ця соціальна категорія в нашій країні давно стала тягарем для держави та розмінною монетою для всіх політиків, у яких лише перед черговими виборами прокидається любов до свого народу.
Якщо народ ще живий, це комусь потрібно. За давно розробленим сценарієм український народ – це електорат, обов’язково злиденний, злий, голодний, безправний і дуже довірливий.
Тільки наш народ вірить, що їсти на голодний шлунок – шкідливо для здоров’я;
тільки наш народ любить чергові і позачергові вибори (хто відмовиться від взаємного кохання, що раптом нахлинуло, та ще за гроші); тільки наш народ любить слухати обіцянки політиків і вірить, що майбутні обранці поділяться з народом усім, що вони мають, і тільки наш народ вірить, що завтра буде краще, ніж учора.
А раптом і справді ми всі житимемо добре, то тоді кому і що обіцятимуть перед виборами майбутні обранці?! До такого несподіваного повороту подій просто не готові.
Мудрість, все-таки, іноді приходить із віком і ти починаєш розуміти, що обираючи тих самих політиків, вони виростають егоїстами.
Це егоїсти – політики у нашій демократичній країні, на відміну від себе, дозволили людям з обмеженими можливостями користуватися лише одним правом, правом називатись людям з інвалідністю.
Хто взагалі такі люди з інвалідністю з дитинства, люди з інвалідністю 1 та 2 гр., якщо вони не чорнобильці, не учасники ВВВ, не люди з інвалідністю по зору та не діти війни?!
У нашій країні ця «пільгова» категорія людей завдяки нашим політикам за роки незалежності тихо та непомітно поповнила армію звичайних пенсіонерів.
Вони не мають пільг щодо оплати комунальних послуг. Вони великі проблеми у придбанні пільгових ліків, т.к. у державних аптеках таких ліків або ще немає, або вже немає.
Можна багато говорити і про відсутність путівок на безкоштовне лікування (уряду простіше виплатити маленьку компенсацію, ніж забезпечити путівкою особи з інвалідністю); та про труднощі в отриманні технічних реабілітаційних засобів пересування; і про заміну старих колясок на нові та багато, багато іншого.
Ось і виходить, що люди з інвалідністю у нашій країні виявилося непристойно багато, а грошей на соціальні програми для людей з інвалідністю з дитинства, людей з інвалідністю що пересуваються на кріслі колісному, люди з інвалідністю без рук чи без ніг тощо. виділяється катастрофічно мало.
За всі роки незалежності в нашій демократичній країні люди з інвалідністю України були, є і ще довго будуть незахищеною «пільговою» категорією населення.
Світове суспільство не відразу усвідомило, що з інвалідністю мають право на розвиток вроджених здібностей особистості, право жити активно, незалежно та осмислено. Немає сенсу у демократії, якщо існує соціальна ізоляція людей з інвалідністю.
У зв’язку з ратифікацією Україною Конвенції про права людей з інвалідністю наша країна взяла на себе зобов’язання розробляти та вдосконалювати законодавчу базу для людей з інвалідністю.
В українському законодавстві немає жодного законодавчого акту, жодної статті закону, де окремо враховувався б страховий (трудовий) інвалідний стаж.
Хіба це справедливо стосовно тих людей з інвалідністю, які, маючи важку інвалідність, його запрацювали.
Враховуючи ті обставини, що люди з інвалідністю 1 та 2 гр. держава забороняла працювати (що є явною дискримінацією людей з інвалідністю), таких прикладів не дуже багато.
Біографії людей з інвалідністю, які назавжди увійшли до світової історії, руйнують усі звичні стереотипи про фізичні обмеження сліпих художників, глухих композиторів і позбавлених одночасно слуху, зору та рухливості представників науки.
Є чудовий приклад всесвітньо відомого легендарного англійського фізика – теоретика Стівена Хокінга, який все життя прикутий до крісла колісного. У нього рухається лише один палець, яким він керує своїм кріслом, що рухається, і спеціальним комп’ютером, який за нього говорить, але в цьому стані він став одним з найбільших фізиків теоретиків сучасності. Професор Хокінг є володарем дванадцяти найпочесніших вчених звань.
Такі приклади серед людей з інвалідністю можна продовжувати нескінченно, але з цього видно, що інваліди всіх груп інвалідності мають право на реалізацію своїх здібностей та таланту. Це називається перемога над своєю недугою.
Ці приклади показують, що й група інвалідності (тобто. ступінь втрати здоров’я) то, можливо визначено за чітким і об’єктивним медичним показанням, то певного поняття втрати працездатності немає і не може.
Нарешті прийнято закон про працевлаштування людей з інвалідністю 1 і 2 гр. всіх категорій, які бажають працювати, але в містах (за дуже рідкісним винятком) відсутні реабілітаційні центри, які мають готувати інвалідів до трудової діяльності.
Саме РЦ є першою сходинкою для працевлаштування людей з інвалідністю, т.к. лише професійний висновок реабілітолога дозволяє центру зайнятості правильно працевлаштувати інвалідів на підприємства та в організації всіх форм власності.
ПРОПОНУЄМО:
З метою захисту прав людей з інвалідністю:
1. Люди з інвалідністю з дитинства, люди з інвалідністю 1 та 2 гр. (одинаковим люди з інвалідністю 3 грн.), які після отримання інвалідності відпрацювали не менше 15 років, при оформленні трудової пенсії: нараховувати встановлений законодавством відповідний відсоток за кожний перероблений рік після 15 відпрацьованих інвалідом років (це логічно);
2. Для всіх категорій людей з інвалідністю з дитинства, людей з інвалідністю 1,2 гр., які заробили страховий (трудовий) інвалідний стаж від 30 і більше років, до їх трудової пенсії додати державну соціальну допомогу у розмірі 100 і, відповідно, 75% прожиткового мінімуму для непрацюючих . Ці люди заслужили своєю завзятістю у досягненні мети особливу повагу, особливе розуміння та особливе ставлення до себе.
Саме цю нечисленну категорію людей з інвалідністю необхідно прирівняти до громадян, які мають особливі трудові заслуги перед Україною та привласнити їм звання – «Заслужений ветеран праці», та надати всі пільги, передбачені громадянам даної категорії ( відповідно до ст.9 ЗУ «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших похилого віку в Україні» ).
РОЗВЕДЕННЯ ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ 1 і 2 гр. держава)?! Треба віддати належне й цій категорії не менш мужніх людей, ніж паралімпійці.
За 23 роки незалежності, в жодному ЗУ не вважали за потрібне навіть згадати про цю мужню категорію людей з інвалідністю.
Дуже важливо.
При переході людей з інвалідністю на пенсію за віком, не можна розділяти їх за статевою ознакою. як визначити ступінь працездатності серед протилежної статі люди які пересуваються на кріслі колісному, опорників чи сліпого чоловіка та жінки які пересуваються на кріслі колісному, якщо в людей з інвалідністю усі людські та нелюдські можливості залежать лише від характеру людини, а не від статі людини з інвалідністю.
Нехай ці пропозиції будуть першим кроком до соціальної справедливості та сходинкою до гідного життя та цієї мужньої категорії людей з інвалідністю. Це стане справжнім стимулом, мотивацією та гідним прикладом для людей з інвалідністю 1 та 2 гр. в бажанні працевлаштуватися, і в досягненні найблагороднішої мети – приносити користь своїй Батьківщині не тільки на найпрестижніших змаганнях, а й на трудовій ниві. Люди з інвалідністю, які мають гордий статус ПОСЛУЖЕНИЙ ВЕТЕРАН ПРАЦІ, мають бути відзначені орденом – «За заслуги перед Вітчизною».
ПАРАЛІМПІЙСЬКИЙ ЧЕМПІОН ТА ЛЮДИНА З ІНВАЛІДНІСТЮ , ЗАСЛУЖЕНИЙ ВЕТЕРАН ПРАЦІ – ЦЕ ДВА ГІДНІ ПРИКЛАДИ ДЛЯ ВСІХ ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ УКРАЇНИ.
3. Дітям з інвалідністю, людям з інвалідністю з дитинства, людям з інвалідністю 1 та 2 гр., які пішли на пенсію за віком людям з інвалідністю 3гр. – Надати пільги з оплати ЖКГ з державного бюджету, т.к. люди з інвалідністю загального захворювання в нашій країні без титулів, це справді найнезахищеніша категорія населення. Розраховувати на місцеві бюджети, які мають надавати пільги по ЖКГ, можуть лише люди з інвалідністю великих і дуже свідомих міст, що в Україні велика рідкість. Тільки так можна зберегти у людей з інвалідністю почуття власної гідності і, як наслідок, – любов і повага до країни, в якій вони живуть. Це і є проявом почуття патріотизму до свого народу в тих державних чиновників, хто приймає соціальні закони.
Директор
ГО «РЦ «Рубікон» Людмила Логвінова
Голова
ГО «Відродження» Лариса Ярова